Ужгородський замок   – це головна визначна пам’ятка міста Ужгород, основна споруда якого відноситься до 14 століття.

Замок має форму неправильного чотирикутника з масивними бастіонами по кутах та оточений з трьох боків сухим каналом, а з північно-східного боку – обривом. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягає 2,5-3 м.
Спочатку через канал було кинуто підвісний міст, а з другої половини 18 ст. його замінили насипом.
При споруді замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, оскільки будівля є своєрідним продовженням схилу Замкової гори, на якій вона стоїть.
Північна стіна палацу побудована над обривом, тому в цій частині замку відсутня захисна стіна. До того ж знизу протікала річка і атакувати замок з цього боку було неможливо. Охорона північної стіни велася з бастіону.
Палац має внутрішній тихий дворик, де знаходиться колодязь, видовбаний в скелі, воду якого захисники замку вживали під час тривалих облог.
Уздовж західного і південного фасадів палацу, з боку внутрішнього двору, облаштовані двоярусні аркади галерей, незмінна деталь ренесансних споруд.
У замковому підземеллі є просторі каземати, які служили в мирний час коморами, а під час війни схованкою, крім цього тут були в’язниця та камера тортур. Від найдавніших кам’яних споруд лише частково зберігся фундамент, сліди якого можна побачити у підземеллі та фрагменти карнизів із романським орнаментом.
У стінах замку є ціла мережа таємних ходів, що з’єднують одну частину фортеці з іншою. За переказами, існував і таємний підземний хід, який з’єднував Ужгородський замок з Невицьком замком, що знаходиться на відстані 10 км. А в архіві замку Верешвар (Ротенгурм) у Бугенланді навіть зберігаються документи та креслення, які містять детальні описи та схематичні плани Ужгородського замку, в тому числі таємних ходів і колодязів, але на сьогоднішній день всі ходи повністю завалені , тому дослідити їх практично неможливо.
Але щоб зрозуміти, як така велична твердиня з’явилася на території сучасного Ужгорода необхідно зануритись у глибину віків. Будівництво могутньої фортеці було важливим фактором виникнення міста. Деякі історики припускають, що історія Ужгорода почалася зовсім не на нинішній Замковій горі, а на території сучасних Горян, де було знайдено залишки древнього замку – Старограду, а старовинна церква або т. зв. Горянська ротонда, ймовірно, була замковим храмом.
Та зважаючи на те, що сучасний замок стоїть на пагорбі, який стратегічно є найкращим місцем для зведення такого роду фортеці , то більшість дослідників усе ж схиляються до думки, що Ужгород з самого початку свого існування знаходився саме там, де є й нині.
Перша літописна згадка про місто Гунг в хроніці “Gesta Hungarorum” (“Історія угорців”) сягає 872 р. На думку українських вчених, місто було резиденцією слов’янського князя Лаборця, убитого угорцями в 903 р. під час їх вторгнення в долину р. Дунай, а угорські історики повідомляють, що в місті знаходилась резиденція Альмоса Аккора, одного з командирів кінноти князя Арпада.
Дослідники вважають, що більшість закарпатських фортець того часу були земляними, а тому не могли витримати облог кочівників. Така доля спіткала й ужгородське укріплення. В 1241 р. місто та фортецю зруйнували монголо-татари під проводом Батия.
З 1322 р. і до 1691 р. місто належить родині Другетів, однією частиною якого – горянською – володів Філіп Другет, а іншою -дравецькою – Янош Другет.
Філіп Другет будує на Замковій горі нову фортецю. Вчений Микола Антал висловив припущення, що будівельним матеріалом для нового укріплення слугував камінь з горянського замку, а на його місці була закладена вілла господарів міста.
У 1327 р. після смерті Філіпа Другета, його майно успадкував брат Янош.
Найважливіший етап будівництва фортеці був завершений в кін. 16ст. Під керівництвом італійських і французьких спеціалістів-фортифікаторів, які були запрошені сюди Віденською військовою радою для здійснення реконструкцій і будівництва замків у зв’язку з турецькою експансією, на території замку було зведено могутні кам’яні стіни з бастіонами, поглиблено і розширено з трьох сторін рови, викопано колодязі, докорінно перебудовано внутрішні приміщення.
Про реконструкції свідчать дати, вибиті над головним фасадом центрального корпусу – 1598 та висічений на зовнішньому боці північної кріпосної стіни рік – 1653.
Над головним фасадом центрального корпусу зберігся також герб Другетів – чотири дрозди.
У 1646 р. в Ужгородському замку за сприяння Анни Другет (Янни Якушич) та її брата, римо-католицького єпископа Юрія Якушича, 63 православні священики підписали Ужгородську унію , за якою було утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.
В кінці 17 ст. Ужгород став ареною жорстокої антигабсбурзької боротьби. Повстанці на чолі з графом Імре Текелі захоплювали замок в 1679 та 1684 рр. і частково його зруйнували.
За час перебування замку у володінні роду Другетів, у фортифікаційному мистецтві відбулися значні зміни. З’явилися нові види зброї і насамперед, вогнепальна.
У 1691 р. помер останній член родини Другетів за чоловічою лінією, і новим наджупаном комітату Унг та власником Ужгородського замку став впливовий угорський магнат Міклош Берчені, дружиною якого була покійна на той час Христина Другет. У цей час Берчені було лише 22 роки і на руках він мав 3-х дітей.
В 1695 р. Міклош Берчені одружився із 40-річною, але надзвичайно вродливою і заможною донькою державного судді Іштвана Чакі Христиною. Місцем проживання подружжя обрало Ужгородський замок, який граф відремонтував до приїзду нареченої.
Як посаг Христина Чакі привезла з собою прекрасні різьблені меблі, художні полотна олією, велику кількість гравюр, цінних гобеленів, на яких була зображена вся історія Угорщини. які стали окрасою замку.
У 1707 р. в замоку урочисто зустрічали послів Петра I на переговорах із представниками Ференца Ракоці.
У 1709-1710 рр. Берчені з допомогою французьких військових інженерів та хорватського спеціаліста Стубіча провів останні перебудови замку, які надали йому сучасного вигляду.
Замок оточували п’ять парків: “Квітковий”, “Луговий”,”Журавлиний”, “Голубиний” та “Звіриний”. До нинішніх днів частково зберігся лише останній – нині Підзамковий парк.
Найбільшого розквіту фортеця досягла саме за часів графа Берчені. Тут збиралася уся угорська знать і замок став центром світського і політичного життя північної Угорщини. Але після поразки визвольної війни 1711 р. Міклош Берчені обрав долю вигнанця й оселився в далекій Туреччині, а його дружина, залишивши усе своє багатство на батьківщині, розділила з чоловіком нелегке життя на чужині. Ужгородський замок перейшов в розпорядження австрійської корони. З палацу були вивезені всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекція коштовного посуду, зброя.
У подальші роки Ужгородський замок служив місцем дислокації військового гарнізону, ще чотири роки замком володів угорський барон Ференц Дюлої і зрештою слугував приміщенням духовної семінарії, а розкішні зали й кімнати перетворили на навчальні аудиторії, їдальні та спальні.
З перших років свого існування семінарія перетворилася на вогнище освіти й науки українців. Серед вихованців закладу були такі видатні постаті Закарпаття як О. Духнович, М.Лучкай, А. Волошин та багато інших.
Ужгородська семінарія проіснувала в замку до 1945 р. Радянські органи спочатку передали приміщення фортеці у тимчасове користування військовій частині, а з 1947 р. – під експозиції Закарпатського краєзнавчого музею.
В підвалах Ужгородського замку нині діє також дегустаційний зал, де в неповторній атмосфері середньовіччя кожен має змогу скуштувати кращі закарпатські вина та дізнатися більше про мистецтво виноробства на Закарпатті.
Не збереглась до наших днів церква св.Юрія 13 ст., що знаходилася у внутрішньому дворі замку – її спопелила велика пожежа 1728 року (тоді, до речі, постраждав від вогню і сам замок).
Католицькі вірники, сподіваючись знайти в крипті церкви, де були поховані кілька членів родини Другетів, численні скарби, відкрили її, та виявилося, що склеп розікрали задовго до того. Єдиною цінною річчю був знайдений серед останків Балінта Другета золотий перстень, але і його довелося віддати державній казні в Братиславі.
Для давніх угрів цей птах був своєрідним тотемним предком. А під час повстання куруців під проводом Ференца Ракоці в 1703 р., за легендою, саме турул приніс шаблю князю Ракоці і перемогу повстанцям в першому бою з австрійськими військами поблизу с. Вилок. З нагоди цієї події в 1906 р. на кордоні між селищем Вилок та селом Тисобикень було встановлено 18- метровий обеліск увінчаний бронзовим Турулом . В 1945 р. пам’ятник було демонтовано, а скульптура сокола потрапила до Закарпатського краєзнавчого музею.
Ще одна скульптура, що прикрашає подвір’я замку – Геркулес, який душить величезного змія або “Залізний Іван” як його прозвали в народі. Це все, що залишилось від славетного бальнеологічного курорту с. Ужок і є символом оздоровчої сили джерел села.
За легендою статую було встановлено біля одного з джерел в 1842 р. американцем, який став на ноги після курсу лікування. Статую було відлито на ливарному заводі селища Тур’ї Ремети (автор – Кінне В.)
Поряд знаходиться ще один популярний персонаж грецьких міфів – вісник богів, покровитель мандрівників, торговців, провідник душ померлих – Гермес. Припускають, що скульптура була відлита на залізоплавильному заводі поблизу Мукачево.
В історії майже кожного замку є легенда, яка мандрує від покоління до покоління. В Ужгородському замку існує легенда про Білу Діву.
За легендою, власником фортеці був поважаний лицар Другет, який мав красуню доньку. В ті часи на ці землі нападали польські війська, і один шляхетський воєвода схотів захопити Ужгород. Він переодягнувся та приїхав до міста щоб все добре розвідати, а дочка Другета закохавшись в нього розповіла скільки військової сили в замку та як краще його взяти. Батько, дізнавшись про зраду, велів живою замурувати її в кріпосну стіну. З того часу, під час бурі, чути плач дівчини.
Режим роботи:
10:00-18:00, вихідний – вівторок.