Красна - село, що знаходиться на Тячівщині.

Колишня назва — Красношора. Населення села становить 2960 осіб. Село Красна розташоване у вузькій долині річки Тересви та її притоки — Красний (Красношора). З усіх боків оточене високими Карпатськими горами: Темпа (на північному сході), Апецька (на південному сході), Полонина Красна (на північному заході). Через село проходить автошлях Т 0728 (відтинок Дубове — Усть-Чорна). На території села є декілька мінеральних джерел.
У народі його називають Красношора. Історія його заснування не до кінця з'ясована. Перші відомості про село відносяться до XIV ст. Поселенці, очевидно, прийшли із низинних сіл. Тут вони випасали худобу, заготовляли ліс для майбутніх будинків. За народними легендами першими жителями села були Сойма, Носа, Цубера.

Цубера посилився за річкою, Носа — на горбах, Сойма — на лугах. Пізніше з Колачави через гору Красна прийшли інші люди: Грицан, Горкавець.

Територія села починалася від берега Майора, там були ворота, звідки випускали худобу на випасання у поле. Інший берег у другій частині села називавали Гайдуцьким. Походить від назви гайдуків. Гайдуки — це панські слуги, які збирали податок, накладали штрафи на простих людей. На березі Гайдуцький стояли ворота, через які люди заходили в село. У верхній частині села був мочил. Тут вирощували льон і вимочували в річці, потім з цього льону виготовляли нитки і ткали полотно на одяг. Це місце і сьогодні називають Ленищем.

В 1932—1932 рр. через село було прокладено вузькоколійну залізницю Тересва — Усть-Чорна. Багато селян отримали роботу на будівництві, розширилися лісозаготівлі. Проте більшість селян володіла мізерною кількістю землі. Майже дві третини землі належали 4—5 сім'ям багатих селян, а також євреям, які займалися торгівлею. Будівництво вузькоколійки вплинуло і на соціально-культурний розвиток села. Школа була збудована напередодні Першої світової війни. Навчання в ній проводили дяки. Під час війни в ній було розміщено табір для військовополонених італійців, 14 з них загинуло тут і поховані на сільському цвинтарі. Будинок школи згорів у 1919 році. 1932 року в селі збудовано типовий будинок школи, введено загальнообов'язкове навчання.

В 1936—1937 рр. у селі збудовано лісопильний завод, тож багато селян одержали роботу, поступово освоюючи кваліфіковані технічні професії.

У центрі села стоїть обеліск загиблим воїнам у Другій світовій війні, який був збудований у 1971 році. Всього на фронт пішло 56 добровольців-краснянців, з них 15 загинуло. Щодо назви села, то існує кілька версій її походження. У центрі села рівними рядками росли дерева красні, високі, стрункі. Люди були зачаровані красою цих дерев звідси пішла назва (красні-гарні, шори-рядки), тобто Красношори. Існує ще одна версія, що на сьогоднішніх горбах цвіли дуже гарні красні шори квітів. Інші стверджують, що на горі Красний Грунь ріс великий-превеликий дуб і старі люди говорили: «Який красний дуб». Від цього пішла назва села Красна. Існує ще одна легенда, що в селі жили жиди (євреї). І у них була дівчина на ім'я Шора, це означало краса. Вона була незрівнянної краси. Дуже любили милуватися красою наших гір і допомагати бідним людям. Люди казали, що красна дівчина Шора і від цього пішла назва села Красношора.
На території села розташована пам'ятка архітектури XIX ст. — церква Успіння Божої Матері, побудована у 1861—1879 рр.

Про її будівництво у народі збереглися перекази. Ось один з них. Одного разу, випасаючи худобу на полонині Угорська, Носа Федір, якого в селі називали Сирюга, знайшов скарб, який був захований опришками. Він був заможним селянином, тому вирішив знайдені гроші витратити на будівництво храму.

Будівництво храму розпочалося у 1861 році. Кожне домогосподарство мало відпрацювати по 30 днів (на той час у селі було 60 домогосподарств) і сплатити по 100 срібних. Власними силами на будівництво церкви звозили пісок, камінь, який тут уже шліфували під керівництвом фахівців. Була розроблена спеціальна суміш для кладки каменю, де замість цементу використовували білок із курячих яєць. Селяни у примусовому порядку повинні були працювати на будівництві. Проте вони виконували лише другорядну роботу, основну ж виконували майстри-будівельники, запрошені із Франції. Першим священиком був угорець Цюргов, який тут і помер.

Іконостас був привезений із Польщі. Дзвони — з Франції. А ікони Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа були куплені в італійського художника, який у той час перебував у Мукачівському монастирі.